/Files/images/Без названия.jpg

/Files/images/флаги.jpg

Книжкова виставка про права людини, їх реалізацію в Україні

ДО 73-ї РІЧНИЦІ ВИГНАННЯ НАЦИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ З УКРАЇНИ

Підготував Мітько К.О.,

вчитель історії

Приазовської ЗОШ І-ІІІ ст.

І.Термінологічні зауваги

ІІ.Ключові повідомленнякоммеморативних(пам’ятних) заходів

ІІІ. Історична довідка

V.Пропозиціїщодомедійнихзаходів 28 жовтня 2014 року (перелік постатей, на яких рекомендовано зосередити увагу; документальних та художніх фільмів)

І. Термінологічні зауваги

1. Український інститут національної пам’яті пропонує використовувати термін «вигнання нацистських окупантів із України»замість сполучення «визволення України від фашистських загарбників» <…>.

2. Попри певну історичність використання сполучення «фашистські загарбники», зокрема у радянській пресі тих часів, науково більш коректним є використання терміну«нацистські окупанти».

3. Також рекомендуємо відмовитися від використання сталінського пропагандистського терміну «Велика Вітчизняна війна», замінивши його історично коректним –«Друга світова війна».Український вимір тих подій не обмежується хронологічними рамками воєнного конфлікту між СРСР і Третім Рейхом – 1941-1945, а має розглядатися в контексті подій усієї Другої світової війни 1939 – 1945 років.Війна із нацизмом для українців розпочалася 1 вересня 1939 року, у той час коли Третій рейх та СРСР співпрацювали як союзники.

ІІ. Ключові повідомленнякоммеморативних(пам’ятних) заходів

1.Боротьба за свободу проти іноземного агресора є святим обов'язком кожного представника народу, над яким нависла загроза поневолення.

2.Акцент на вшанування не міфічного «радянського народу-переможця», а кожного, хто боровся проти поневолювачів.

3.Вигнання нацистів з українських територій стало можливим завдяки масовій участі українців у лавах як Червоної армії, так і українського визвольного руху (ОУН таУПА). Український вимір Другої світової війни – це боротьба на всіх фронтах і театрах воєнних дій: не тільки на Східному фронті, а й в лавах руху опору інших країн, арміях союзників, що воювали в Італії і Франції, на Далекому Сході та на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Ми маємо пам’ятати усіх.

4.Вигнання нацистів з України стало можливим завдяки об’єднанню зусиль всієї антигітлерівської коаліції та визвольних антинацистських рухів. Спільна перемога не була б можливою без спільних зусиль.

5.На боці антигітлерівської коаліції на фронтах Другої світової війни боролося українців більше, ніж, наприклад, британців. Сукупні людські втрати України склали значно більше, ніж втратили у цій війні Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Польща, Канада та Франція <…>.

ІІІ. Історична довідка

Друга Світова війна розпочалася для України 1 вересня 1939 року із бомбардувань Львова силамиЛюфтваффе. 11 вересня частини вермахту увійшли до Галичини, але за таємними домовленостями між Гітлером та Сталіним німецькі війська за 2 тижні відступили на захід.

17 вересня 1939 року у війну на боці нацистського агресора вступив СРСР.

22 червня 1941 р. розпочалася війна між вчорашніми союзниками – ІІІ Рейхом та СРСР, в результаті чого до кінця року більша частина України була окупована німецькими військами.

У грудні 1941 – січні 1942 рр. радянські війська організували перший великий контрнаступ на території України, але були зайняті лише незначні ділянки в Криму та під Барвінковим. Спроба в навесні 1942 року розвинути попередній успіх призвела в Криму та під Харковом до двох катастрофічних поразок радянських сил та їхнього відступу аж до Волги. У результаті вся українська територія була зайнята німецькими військами.

У лютому 1943 року, розвиваючи наступ після перемоги під Сталінградом, радянські війська зайняли Харків та деякі інші українські міста, але вже в березні 1943 року залишили їх внаслідок німецького контрнаступу.

Лише восени 1943 року розпочалося остаточне вигнання нацистських окупантів з України.

28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на околиці міста Чоп на Закарпатті, але боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25 листопада – лише тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.

У вигнанні окупантів брала участь вся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдат-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією (близько 100 тис. вояків) та бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Але подіями жовтня-листопада 1944 року війна не скінчилася – українці воювали в Європі до 8 травня 1945 року та в Азії – до 2 вересня. На Батьківщині збройний спротив радянській владі тривав ще понад десятиліття <…>.

Кількість військових і цивільних жертв війни оцінюється істориками у 8 – 10 млн. українців. 700 міст, 28 тис. сіл, 16 тис. підприємств були пошкоджені або знищені внаслідок боїв і каральних дій окупантів.

Література:

Методичні матеріали Українського інституту національної пам’яті

«ДО 70-ї РІЧНИЦІ ВИГНАННЯ НАЦИСТСЬКИХ ОКУПАНТІВ З УКРАЇНИ»

Єдиний урок соборності 22 січня 2017 року

/Files/images/Рисунок1.jpg


/Files/images/yar/Бабин Яр (2) (1).JPG

Урок на тему: «Нацистський “новий порядок”. Голокост»

Мета:розкрити зміст і наслідки трагедії Бабиного Яру; розвивати вміння працювати з додатковою літературою та Інтернетом, виступати перед аудиторією; виховувати гордість за тих співвітчизників, які віддали своє життя заради інших, непримиренність до насильства; продовжити формування культури міжнаціональних відносин у суспільстві.

ХІД ЗАХОДУ

Учитель.Шановні друзі! Тема трагедії Бабиного Яру сьогодні дуже актуальна, оскільки вона тісно пов’язана з питаннями патріотизму, самопожертви в ім’я високої ідеї, єдності нації, її політичної свідомості.

Ми будемо говорити про страхіття війни і смерті, щоб усвідомити цінність людського життя.

1-й ведучий.В історії нашого народу багато трагічних сторінок. Однією з них є Друга світова війна, яка обернулася для Києва низкою жахливих подій, незліченними людськими втратами та матеріальними збитками. Уже на світанку 22 червня 1941 року Київ бомбардувала німецька авіація, а 11 липня німецькі війська підступили до Києва. Київська оборонна операція тривала 78 днів. Форсувавши Дніпро в районі Кременчука, німецьким військам вдалося оточити Київ, а 19 вересня місто було захоплене ворогом. При цьому в полон потрапило понад 665 тисяч радянських бійців і командирів, захоплено 884 одиниці бронетехніки, 3718 гармат тощо./Files/images/yar/1212.jpg

Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям

2-й ведучий.Під час німецько-фашистської окупації Києва у 1941 – 1943 роках Бабин Яр став місцем масових розстрілів окупантами мирного населення і радянських військовополонених, євреїв та циган, а також партійних та радянських активістів, підпільників, членів Організації українських націоналістів, заручників, «саботажників», порушників комендантської години та інших радянських людей, що не схилили голови перед ворогом.(Зображення на мультимедійному екрані. Кадри із відеофільму Марка Штенберга «Холокост. Почему? Ктовиноват?»).

3-й ведучий.За переписом населення 1939 року у Києві проживало 846,7 тисячі жителів, зокрема українців – 53,2 %, євреїв – 25,5 %, росіян – 16,5 %. Чверть жителів міста на момент початку війни становили євреї.

4-й ведучий.Акцію знищення єврейського населення німецьке командування організовувало блискавично й фундаментально. 26 вересня 1941 р. відбулася нарада, на якій розглянули заходи щодо ліквідації єврейського населення міста. Визначили місце розстрілу – Бабин Яр, один з найбільших на території Києва ярів (завдовжки – 2,5 км, завглибшки – від 10 до 50 метрів), де можна було б заховати тисячі трупів. По усьому місту було розміщено оголошення російською, українською і німецькою мовами, де усьому єврейському населенню було наказано зібратися 29 вересня 1941 року на розі вулиць Мельникова і Дехтярівської до 8 години ранку з документами та цінними речами. За невиконання наказу – розстріл.

5-й ведучий.Окупанти надійно оточили великий район, що прилягав до Бабиного Яру, аби в місті не дізналися про страти. Було вжито необхідних заходів щодо забезпечення транспортом і достатньою кількістю людей, які б зібрали, пересортували й вивезли цінності, гроші, речі, продукти. Містом поширили дезінформацію – поповзли чутки про переселення євреїв. Був вигаданий і привід: це вибухи й пожежі, влаштовані НКВС 24 вересня 1941 року в центрі міста, від яких постраждало 940 будинків, зокрема й увесь Хрещатик.

Зі звіту № 6 айнзацкоманди Берліна: «Озлоблення українського населення проти євреїв безмежно велике, оскільки їх вважають винними в організації вибухів в Києві. Їх також вважають донощиками й агентами НКВС, які спричинили терор стосовно українського народу).

1-й ведучий.Через двірників і керівників будинків поширювалася дезінформація про перепис і переселення євреїв. Більшість євреїв – жінки, діти і люди похилого віку (доросле чоловіче населення було призвано до армії) – прибули у призначений час.

2-й ведучий.У кінці вулиці створили пропускний пункт, куди по черзі відводили по 30 – 40 осіб, у яких забирали речі й примушували роздягатися. Після цього поліцаї палицями заганяли людей до краю яру. На протилежному краю розташовувався кулеметник. Постріли спеціально заглушалися музикою і шумом літака, що кружляв над яром. Після того як рів було заповнено 2 – 3 шарами трупів, їх зверху засипали землею.

3-й ведучий.Автори видання «Без терміну давності… Трагедія Бабиного Яру» пишуть: «Під вигуки «Шнель! Шнель!», під голосний регіт «цивілізатори» спускали собак, жорстоко били приречених, підганяючи до того місця, де з них зривали одяг, забирали коштовності, продовольство, документи. Абсолютно голі чоловіки, юнаки, дівчата, люди похилого віку і діти під наглядом охоронців ставали на край глибокого рову, і їх розстрілювали з кулеметів».

Коли Гітлер прийшов до влади і оголосив євреїв поза законом, піддав їх насильству, світ не протестував. Це була чужа біда. Навіть коли фашисти захопили пів-Європи, дехто вірив, що репресії в основному поширюватимуться на євреїв. Так воно спочатку і було. Щоб спонукати націю до війни, потрібен ворог, якщо такого немає – його необхідно вигадати. Так Гітлер об’єднав Німеччину запальною ненавистю до єврейського населення.

6-й ведучий.Сторож Лук’янівського кладовища Сергій Іванович Луценко, колишній очевидець страшного злочину, розповів: «Століттями ховали на Лук’янівці мерців, але прокляті фашисти за один тиждень поховали в Бабиному Яру стільки, що й на трьох кладовищах не вкладеш… Зі сторожки на кладовищі було добре видно, як людей роздягали догола, як з автоматів і кулеметів розстрілювали поставлених над прірвою, як хапали дітей за ніжки, піднімали й кидали живими в яр».

Микола Бажан, вражений трагічними подіями, виразив обурення в рядках вірша:

В землі не скрилось, тліном не взялось

Витке і ніжне золото волось,

Блищить на мокрій твані крутоярів

Розбите скло старечих окулярів,

І дотліває, кинутий набік,

Закровлений дитячий черевик.

1-й ведучий.Оскільки розстріляти всіх прибулих за одну добу не встигли, пунктами для тимчасового утримання використовували приміщення військових гаражів. На вулиці Лагерній (нині вулиця Дорогожицька) розстріляли наступного дня. За два дні 29 – 30 вересня 1941 р. зондеркоманда 4а під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля за участі частин верх мату (6-ї армії) та Київського куреня української допоміжної поліції під командуванням Петра Захвалинського розстріляли в цьому яру 33771 особу – практично все єврейське населення Києва. До 11 жовтня 1941 року було розстріляно ще близько 17000 євреїв.

2-й ведучий.Отже, спираючись на статистичні дані історичних документів, можна говорити, що в перші дні масових розстрілів одразу загинуло 70 тис. осіб. Загальна ж кількість жертв в Бабиному Яру за час окупації сягнула 200 тисяч.

Масові розстріли у бабиному Ярі та розташованому поруч із ним Сирецькому концтаборі відбувались і пізніше, аж до звільнення Києва від окупації. Зокрема, 10 січня 1942 року було страчено близько 100 матросів і командирів Дніпровського загону Пінської військової флотилії, а 18 лютого 1943 року – трьох футболістів київського «Динамо»: Миколу Трусевича, Івана Кузьменка та Олексія Клименка, що дало привід для створення після війни легенди про так званий «матч смерті». Упродовж 1941 – 1943 роках у Бабиному Яру було розстріляно 621-го члена ОУН (фракція С. Бандери) і серед них відому українську поетесу Олену Телігу.(Зображення на мультимедійному екрані портрета О. Теліги).

3-й ведучий.Можна тільки дивуватись, як в одній людині сплелися безмежна жіночість, розум, краса, талант, сила патріотичного духу і його незламність. Своїм творчим життям і героїчною смертю Олена Теліга стала символом невмирущості української нації. Олена Теліга – активна громадська діячка ОУН, член «похідної групи», яка на окупованій фашистами території м. Києва проводила пропагандистську діяльність за Соборну Україну.

4-й ведучий.Колинападом Німеччини на Польщу розпочалася Друга світова війна і перші бомби впали на голови варшав’ян, Олена Теліга була серед них. Під вогнем випробувала свою силу волі, підбадьорювала людей, а після нападу Німеччини на Радянський Союз Олена твердо вирішила: вона мусить повернутись до Києва. Пізніше Євген Маланюк у «Розповіді про Олену» напише: «Вона поринула туди, на Україну, з якоюсь несамовитою енергією…Було, може, й бажання пригоди, може, чисто жіноча цікавість, а головне – була любов до Батьківщини».

5-й ведучий.Вона очолила Спілку письменників України, почала редагувати тижневик «Література і мистецтво» як додаток до газети «Українське слово». За півтора місяця 1941 р. вона встигла оприлюднити кілька важливих заяв, написати статті проти радянського і німецького терору в Україні. На початку 1942 р. фашисти розпочали арешти членів ОУН. Олена на попередження відповіла: «На мене чекають люди… Я не можу втекти. Як же розмови про патріотизм, жертовність?».

6-й ведучий.Олену Телігу, її чоловіка Михайла, Івана Рогача, Ореста Чемеринського, а також чимало інших активних діячів ОУН було заарештовано, а після численних допитів 21 лютого 1942 р. розстріляно в Бабиному Яру. Один із катів поетеси сказав: «Я не бачив жодного чоловіка, що так героїчно умирав, як ця чудова жінка».

1-й ведучий.У спадок залишились вірші цієї нескореної поетеси.

О краю мій, моїх ясних привітів

Не дістав від мене жодний ворог.

Олена Теліга, поетеса і патріотка, віддала своє життя за Україну, за її незалежність.

2-й ведучий.У цьому зловіщому місці, у Бабиному Яру, розстріляно Голову Києва В. П. Багазія, який рятував від голоду немічних старих і хворих діячів української культури, архіви та книги з бібліотек Києва. Бабин Яр також став місцем розстрілу п’яти циганських таборів.

Тут були знищені голови районних управ міста Києва: професор Махиня, Євген Форостівський з дружиною, Рудь, Чеверда, інженер Романов, професор Лазаренко – директор Київського медінституту, представники громадських організацій Києва: Іван Рогач – головний редактор газети «Українське слово», Ганна Рогач, Іван Ірлявський (Рошко), інші українські письменники і поети, яких об’єднала у Спілку Олена Теліга. 1942 року у гестапівських мурах та у Яру загнули діячі української культури: Іван Кошик, Василь Кобрин, Юрій Ігнатенко, Роман Біда, Петро Олійник, Ярослав Оршан-Чемеринський – редактор націоналістичної служби преси, інженер Сиченко, Голова-ВУКО Спілки Перевертун, проректор Київського політехнічного інституту Теодосій Чередниченко, Голова Київської облспоживспілки Бондаренко з дружиною і дітьми. А закатований провідник ОУН Домазар-Діброва на стіні камери у Лук’янівській в’язниці власною кров’ю написав: «Спливаю кров’ю – не зраджу тайни друзів!». Швидше за все, тіло його також вивезено до Бабиного Яру.(Зображення на мультимедійному екрані. Фотокартки воєнних років. Розстріли радянських людей.).

3-й ведучий.У Бабиному Яру було знищено декількох священнослужителів і монахинь, серед яких Архімандрит Вишняков, протоієрей Павло. До Бабиного Яру постійно курсували «душогубки» - спеціальні машини, обладнані так, щоб спрацьовані бензинові випари потрапляли до кузова, у якому перебували люди. За кілька хвилин руху машини у кузові залишалися мертві тіла… 1943 року чотири рази на тиждень ця машина вирушала у бік Яру…

4-й ведучий.На місці військового табору частин РСЧА було відкрито Сирецький концтабір, у якому утримували комуністів, комсомольців, підпільників, військовополонених. За час існування тут було знищено не менше 25000 осіб.(Зображення на мультимедійному екрані. Кадри відеофільму «Бабин Яр», фільм 2.).

4-й ведучий.У державному архіві М. Києва збереглося свідчення одного з киян – інженера Попенка Григорія Олексійовича, який працював до війни в автомобільному технікумі, а після окупації столиці перебував у концтаборі «Сирець». Автор описав садистські знущання над полоненими у концтаборі. Полонених знищували щодня, тут усі розуміли, що на кожного очікує смерть. Після втечі Попенка з друзями з табору німці розстріляли кожного десятого в’язня.

1-й ведучий.Усерпні 1943 р., коли радянськівійська були уже неподалікКиєва, окупантивзялися «замітатисліди». Роботи проводила спеціальна зондеркоманда 1005А під загальнимкерівництвом того ж таки штандартенфюрера СС П. Блобеля.

Відкопувати і спалювати трупи Бабиного Яру примусили в’язнів Сирецького концтабору, які працювали з кайданами на ногах. Поводилися з ними вкрайжорстоко. Жили в’язні в землянках. 28 вересня 1943 р. в’язні склали останню піч для спалювання тіл. Вони розуміли, що споруджують її для себе і вночі здійснили відчайдушну спробу втекти.

2-й ведучий.У ніч на 29 вересня 1943 року в Бабиному Яру відбулося повстання 329 ув’язнених - смертників, з яких урятувалися лише 18 осіб.

3-й ведучий.Київ став першим великим містом, «вільним від євреїв». За переписом населення, який провела Київська міська управа, на 1 квітня 1942 р. у місті проживало 352139 осіб, з них українців – 281611, росіян – 50263, поляків – 7874, циганів – 40, євреїв – 20.(Зображення на мультимедійному екрані. Відеоролик з прізвищами загиблих із Книги пам’яті «Бабин Яр».).

1-й ведучий.Після масових розстрілів у Києві ще залишалися тисячі євреїв, які не з’явилися на збірний пункт. Чимало з них перебували у змішаних шлюбах, і їх рятували неєврейські родичі. Хтось переховувався у сусідів, знайомих, діставши документи на інше ім’я. Чимало людей допомагали євреям. Вони ризикували своїм життям і життям своїх родин. Причому подвигом і геройством вони це не вважали, просто допомагали своїм сусідам, знайомим, близьким, а часто-густо й зовсім незнайомим. І таких фактів дуже багато.

4-й ведучий.Лікар М. Євтухова працювала у клініці на бульварі Шевченка, де був організований госпіталь. Коли до міста увійшли німці, вони з медсестрою два дні переписували реєстраційний журнал, називаючи поранених хворими і встановлювали їм діагнози, не пов’язані з пораненнями.

5-й ведучий.Виписаних розподіляли по родинах для остаточного одужання. У її родині тривалий час переховували колегу-лікаря єврейку Куперман: персонал лікарні по кілька місяців переховував її, рятуючи від розстрілу. Таким чином вона дочекалася звільнення міста і потім ще довго працювала в клініці. Чимало єврейських дітей під вигаданими прізвищами жили в дитячих будинках. У дитячому будинку № 1 по вул. Керосинній поміж сотень малюків увесь період окупації перебували Ліда і Вова Пронічеви – діти акторки Київського лялькового театру Д. Пронічевої, однієї з небагатьох, хто врятувався після розстрілу у Бабиному Ярі.

1-й ведучий.У місті було запроваджено надзвичайний стан, життя людей суворо регламентувалося: перебування на вулиці було можливим лише у певний час, без спеціальних перепусток за межі міста виходити не дозволялося. Заборонялося надавати притулок людям, які живуть у певній місцевості. Аби залякати людей, у місті розклеювали різні накази, за невиконання яких погрожували розстрілом.

2-й ведучий.Комендант міста К. Еберга наказав опублікувати кілька оголошень про розстріл заручників за акти саботажу. В оголошеннях було зазначено, що «кожен житель Києва відповідальний за кожний акт саботажу і що за кожний випадок підпалу чи саботажу буде розстріляно жителів міста».

3-й ведучий.З метою увіковічити пам’ять про євреїв – жертв нацизму 1933 – 1945 років за рішенням Кнесету 1953 року в Єрусалимі було створено Національний меморіал Катастрофи та Героїзму «Ядва-Шем» та Зал Пам’яті. На підлозі висічені назви 22 транзитних і концентраційних таборів, місць масових убивств, вибраних із сотень їм подібних, розкиданих по всій Європі. У центрі залу горить вічний вогонь, а поблизу встановлено пам’ятну плиту, під якою спочиває попіл спалених в’язнів таборів смерті.

Людей, які були готові на самопожертву заради іншого, почали називати Праведниками народів світу. Присвоєння звання Праведник світу виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим національностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євреїв під час фашистської навали. Визнані Праведником світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їхні імена увічнюють в Ядва-Шемі на Горі Пам’яті в Єрусалимі.

4-й ведучий.На підставі Закону держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) високе звання «Праведник народів світу» дістали 23788 осіб (за даними «Ядва-Шем» на 01 січня 2011 р.), вихідці з 45 країн світу, серед яких християни і мусульмани, віряни й атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені та неграмотні, багаті та бідні. Усіх їх об’єднували людяність і мужність, прагнення, попри фашистський терор, зберегти найкращі моральні якості людини.

5-й ведучий.Найбільше Праведників, які ризикували власним життям заради порятунку інших, було у Польщі – 6266, Голландії – 5108, Франції – 3331 та Україні – 2363 особи.

Понад 600 людей, які стали Праведниками України, розшукали Дмитро Омелянюк та його сестра Лідія Кушко, яка проживає у Рівному.Під час війни Дмитро Омелянюк разом із батьками також рятував євреїв. Його батько Степан і мати Марія стали одними з перших в Україні Праведників світу.

4-й ведучий.Нині Бабиного Яру фактично немає, його зрівняли із землею. Тут проклали дороги й трасу метрополітену Дорогожичі, телевежу, спорткомплекс, побудували житлові квартири, розбили парк. Лише верхів’я урочища Бабин Яр у межах вулиць Дорогожицької, Мельникова, О. Теліги та Оранжерейської залишилося незабудованим – як свідчення трагедії світового масштабу, місце історичної пам’яті.

Учитель.Річниця трагедії Бабиного Яру завжди була й залишається приводом не тільки згадати про жертв війни та Голокосту, але й вшанувати героїв опору нацизму, що стали взірцем взаємоповаги між народами, прикладом духовного подвигу заради порятунку життя людей.

Кiлькiсть переглядiв: 355

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.