.jpg)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
Спогади Яризи Марфи Василівни , мешканки села Приазовське Першотрвневого району Донецької області, про повсякденне життя сільського населення Україниу період окупації під час Другої світової війни методом “усної історії”
Сторінки Другої світової війни – хвилюючі сторінки в історії людства.Сільське населення Донбаса претерпіло багато труднощів в період окупаціїУкраїни. Яриза Марфа Василівна,мешканка села Приазовське, згадує подіїтого часу. Про початок війни вона дізналася з повідомлення по радіо. Від мо-білізації ніхто не ховався,всі пішли на війну і майже всізагинули під м. Мелітополем в червні 1941 року. У нашому селі активних військових дій не проводилося, але були бомбардування, тоді всі ховалися до погребу і накривалися подушками.
Люди робили спробу евакуюватися, але не пройшли й 5 – 7км, як повідомили, що попереду ворог, і всі повернули назад.
Німці пройшли через село, чоловіків тут вже ніколи не було, тому поводилися окупанти стримано,неагресмивно. Німці позабирали з харчів, що могли, і пішли далі, залишивши одного старого еімця, щоб наглядав за порядком.
Місцеве населення поставилося до німців недоброзичливо і презирливо. Був у селі старий дід, якого не взяли воювати, а німець примушував знімати капелюх для привітання, так дід , коли бачив німця здалеку, плював в його бік і обходив стороною , щоб не знімати капелюха.
Репресій з боку німців не було, тому що нікого було репресувати.
Із нової адміністрації на селі був один староста, поводився він зверхньо, ні з ким не підтримував близьких стосунків, але й виявляв надмірної агресії.
В околицях села партизанів не було.
В селі стояли війська німців, румун.
Дезертирів, військовополонених не було в нашому селі.
Селяни вирощували зерно, баштанові культури.
Від німців селяни не тікали. Жили дуже бідно, голодали, тому що худобу та птицю конфіскували окупанти. Люди харчувалися овочами з огороду. Сіль, сірники, мило, цукор у Маріуполі на ринку на харчі. Грошей не було, все вимінювали.
Влада була поліцаї та німці . Працювати до них йшло дуже мало, бо відношення до поліцаєв було ворожим. Колгосп в селі не працював, земллю не ділили, німці користувалися старою системою організації. Церкви на той час не було і немає сьогодні. В селі справляли родини й похорон. Люди не співали пісень, та молодь не збиралися на вечорниці. Діти ходили до школи, вчилися за старими підручниками. Викладала одна вчителька в початкових класах. На селі ніякої медичної допомоги не було, пологи приймали самотужки.Політичні анекдоти під час війни ходили, але Марфа Василівна ні одного не пам”ятає, каже, що багато років пройшло.
Повсякденний одяг був дуже простий, який жінки шили самі.
За спогадами Яризи М.В., німці місцеве населення не грабували, у людей брати було нічого. Випадки вагітності жінок від німецьких солдат були, населення “байстрюків” жаліло, а жінок соромило.
Коли радянські воїни звільняли село від окупантів, люди дуже раділи, влаштовували свято, годували найкращим з того, що було. Місцева адміністрація надавала позики, і багато хто збудував нові домівки, бо майже все було зруйноване бомбардуваннями. На загальні збори скликали мешканців села. Про повернення майна оповідачка нічого не знає, бо в неї нічого не було.
Спогади Марченко Тетяни Герасимівни, мешканки села Приазовське
Першотравневого району Донецької області, про перебування на
примусових роботах в Німеччині
Примусові роботи в Німеччині під час окупації сприймалися як невідворотня реальність, якій треба було підкоритись.
Неодноразово люди ховалися від такої загрози, але у німців були списки, і вони знаходили утікачів та відправляли молодь до Німеччини.
Добровільно їхати на примусові роботи ніхто не хотів. Німці вивозили молодь, яка за станом здоров”я підходила під вимоги. Уникнути відправки, здавшися хворим, було неможливо, бо огляд усіх проводив німецький лікар.
Односельці до тих, хто повертався з Німеччини, відносилися застережливо, але частіше жаліли, брали в сім”і, якщо родичів не залишилося в живих.
Про фільтрацію нічого не відомо.
Коментарi